0000 [object object] Історія академії 0000

     В 1900 році в Одесі були відкриті Вищі курси телеграфних механіків, які готували техніків для південної частини тодішньої Росії. Будинок курсів знаходився на Старопортофранківській, 16.На рубежі минулого й нинішнього століть головним видом електричного зв’язку був телеграф.

   У будинку курсів проходили засідання першого окружного Одеського комітету, до складу якого входили викладачі В. Ф. Дідріхсон – видатний електротехнік та Є.О. Бухгейм – згодом професор інституту.

  На з’їзді залізничних електротехніків і начальників телеграфів, який відбувався в Одесі (1897 р.), стало зрозумілим, що електротехніка “слабких“ струмів розкриває широке коло проблем, які потребують окремого вивчення. Вагомим аргументом на користь цього була демонстрація О. С. Поповим на з’їзді досліду бездротового телеграфування, який викликав загальне захоплення і овацію.

   Практичні потреби зв’зку в Одесі в період революції та громадянської війни задовольнялись приватними радіотелеграфними майстернями.

   В 1919 році ці майстерні були реорганізовані у перший в Росії Одеський державний радіотелеграфний завод (ОРТЗ, Софіївська, 8).

   Науковими консультантами радіолабораторії працювали професор Л. І. Мандельштам та доцент Н. Д. Папалексі – обидва згодом всесвітньовідомі академіки.

0001 [object object] Історія академії 0001 300x109

   В 1923 році ОРТЗ припинив своє самостійне функціонування. В цьому ж році відновлюється навчальний процес у будинку колишніх курсів телеграфних механіків, але вже як Одеський Вищий електротехнікум сильних струмів (ОВЕ) ім. Гринька – колишнього міністра освіти України.

0003 [object object] Історія академії 0003 300x184

    Випускникам ОВЕ надавалась кваліфікація інженера після чотирьох років навчання. В 1925 р. при Вищому електротехнікумі створюється слабкострумове відділення з трьома невеличкими групами телеграфістів, телефоністів і радистів. З цього часу в Одесі почалась підготовка інженерів зв’язку, перший офіційний випуск яких відбувся в 1925 році.

   Восени 1929 року відбулася реформа освіти і Вищий електротехнікум став електротехнічним факультетом Одеського політехнічного інституту (ОПІ).

   У наступному році, згідно з Постановою ЦВК СРСР і РНК СРСР (№ 4/237 від 23 липня 1930 р.), на базі електрофаку ОПІ створюється Одеський інститут інженерів зв’язку (ОІІЗ), перший випуск в якому відбувся в 1931 році.

0002 [object object] Історія академії 0002 300x142   Директором ОІІЗ був призначений декан електрофаку ОПІ С. Д. Ясиновський.

       Новому навчальному закладу був виділений будинок курсів телеграфних механіків – Вищого електротехнікуму та шкільний двоповерховий будинок на вулиці Комсомольській, 61. В 1930-1931 роках на цьому будинку добудували третій та четвертий поверхи і він став навчальним корпусом інституту. А згодом – лабораторним корпусом.

    Під час становлення інституту, конструюванням і виробництвом апаратури в радіомайстернях інституту для потреб Червоної Армії займався випускник 1931 року С. М. Плахотник – згодом один із заступників Міністра зв’язку СРСР, лауреат Державної премії СРСР. Робота здійснювалась під безпосереднім керівництвом заступника Наркомвійськмора СРСР М. М. Тухачевського.

   С. М. Плахотник – один з перших в Радянському Союзі сконструював телевізор, робота якого демонструвалась у приміщенні Одеського театру опери та балету для учасників обласного з’їзду Рад. Згодом удосконалену модель цього телевізора він подарував у 1933 р. Маршалу Радянського Союзу К. Є. Ворошилову в день святкування в Москві річниці Червоної Армії.0004 [object object] Історія академії 0004

    В 1935-1937 роках під керівництвом С. М. Плахотника були вперше в Радянському Союзі здійснені дальні передачі малострочного телебачення з Одеси в Москву.

    В 1931-1937 роках навчальні заклади зв’язку всіх ступенів Одеси (ОІІЗ, технікум зв’язку, школа ФЗН) складали так званий комбінат зв’язку.

    Чимало довоєнних випускників інституту стали визнаними спеціалістами в галузі електрозв’язку. Серед них доктори технічних наук, професори І. С. Гоноровський, Г. 3. Айзенберг, А. М. Зінгеренко, П. І. Євдокимов, Лауреати Державних премій В. Ф. Желєзов, С. М. Плахотник, А. А. Большой, Н. Н. Смирницький, В. Шумейко.

    З 1937 року інститут очолював Володимир Андрійович Надеждін – випускник воєнної Академії зв’язку.

    Початок Великої Вітчизняної війни застав інститут в період його розквіту.

0005 [object object] Історія академії 0005

    З перших днів війни розпочалась надзвичайно напружена робота, спрямована проти ворожої навали. Певною мірою цьому сприяли довоєнні “військові“ групи випускників інституту, підготовка яких здійснювалась за спеціальними програмами. Завдяки цьому Червона Армія поповнилась значною кількістю висококваліфікованих командирів підрозділів зв’язку. Багато з них стали старшими офіцерами і генералами. Наприклад, випускнику 1941 року Н. Н. Смірницькому було присвоєно звання генерал-лейтенанта. Після війни за великий вклад в розвиток машинобудування він став Лауреатом Державної премії СРСР. Деякі випускники-зв’язківці були учасниками надзвичайно важливих історичних подій. Так, випускник 1941 року Ф. Т. Канивченко керував організацією зв’язку Верховного Головнокомандуючого на міжнародних Тегеранській і Ялтинській конференціях, а випускник 1934 року А. Г. Молдованов командував вузлом радіозв’язку, через який проходила інформація в Москву і Париж з місця підписання Акту про беззастережну капітуляцію Німеччини.

[object object] Історія академії 0006    Та все це було потім. А в тривожний час на початку війни, коли йшов традиційний захист дипломних проектів, молоді інженери, не чекаючи одержання дипломів, йшли до військкоматів. Багато викладачів і студентів добровільно вступили в ряди винищувального батальйону, який ніс патрульну службу по захисту рідного міста.0006 [object object] Історія академії 0006

 У липні 1941 року йшла напружена підготовка інституту до евакуації. В лабораторних корпусах інституту на базі нетранспортабельного обладнання – радіостанції, телеграфної лабораторії і дизельної електростанції гарантованого електропостачання – створювався вузол зв’язку Приморської армії, який відіграв надзвичайно важливу роль в героїчній обороні Одеси. Значною мірою, дякуючи чіткій роботі зв’язку, Одеса залишилась незруйнованою, а лабораторні корпуси як важливі військові об’єкти зв’язку, – були знищені. Інститут було евакуйовано в місто Гур’єв, що знаходиться на північному березі Каспійського моря. Але там інститут не зміг розпочати свою роботу через відсутність необхідних приміщень. Тому його відправили в м. Ташкент. Туди ж був евакуйований і Московський інститут зв’язку. Для раціональнішого використання викладачів та лабораторного обладнання інститути були об’єднані.

0007 [object object] Історія академії 0007

    Директором об’єднаного інституту в квітні 1942 року був призначений В. А. Надеждін. Влітку 1944 року було прийнято рішення про відновлення діяльності Одеського електротехнічного інституту інженерів зв’язку (ОЕІІЗ).

    Чимало зусиль для цього доклав колишній директор В. А. Надеждін. Керівництво інститутом на початку 1945 року було знову покладено на С. Д. Ясиновського. Старі й нові довоєнні лабораторні корпуси інституту були в руїнах і відновленню не підлягали.

    У навчальному корпусі (нині перший лабораторний) знаходився діючий німецький шпиталь.

    В результаті неймовірно важких організаційних заходів по відселенню шпиталю, виготовленню навчальних меблів та перших лабораторних стендів, вже в жовтні 1944 року був проведений перший після звільнення Одеси від фашистських загарбників прийом в інститут 60 студентів.

0009 [object object] Історія академії 0009    Студенти жили і навчались в інститутських аудиторіях. Напівзруйнована будівля студентського гуртожитку на Манежній вулиці була тимчасово надана викладачам, що поверталися до інституту, а в будинку на вулиці Островідова знаходився штаб ОдВО. Незабаром, після війни, там працював легендарний маршал Перемоги Г. К. Жуков, про що засвідчує установлений на будинку барельєф.

   Переможно закінчилась війна з гітлеровською Німеччиною. Але не всі повернулися з війни. За Батьківщину віддали своє життя багато викладачів і студентів. Пам’ятник зв’язківцям, споруджений біля головного корпусу на кошти співробітників і студентів – данина поваги живих до пам’яті загиблих. Студенти-фронтовики внесли в інститутське життя атмосферу дисциплінованості й відповідальності.

    Це допомагало в організації навчального процесу в період великої скрути повоєнного часу, позитивно впливало на наступні покоління студентів.

0010 [object object] Історія академії 0010

       В 1948 році керівництво інститутом було доручено доценту Пишкіну Івану Петровичу. Під його керівництвом в 1954 році силами студентів і викладачів був побудований з трофейних радіодеталей один з перших в СРСР експериментальний телецентр, який обслуговував Одесу.

   Протягом усієї своєї історії інститут не був осторонь і фізичного виховання. Спортивні індивідуальні і командні перемоги на змаганнях найрізноманітніших рангів утвердили за інститутом неабияку спортивну славу. Багато сил віддав цій справі у повоєнний період завідуючий кафедрою фізвиховання і спорту, колишній офіцер-танкіст Б. Д. Фрактман.

    Поряд з навчальним процесом відроджувались і активно розширювались науково-дослідні роботи. Досить згадати створення в 1959 році позаміського наукового полігону, що розкинувся на п’яти гектарах землі, і НІР “Метеор“ під керівництвом А. І. Хачатурова, на якому розпочинали свою наукову діяльність провідні вчені академії.

    Одесити й численні гості нашого міста з задоволенням слухають музику І. О. Дунаєвського, що звучить з одеських курантів, які були створені в інституті в 1959 році. Робота курантів стала своєрідним символом Одеси.

   Початок навчальної роботи в новому приміщенні (вересень 1953 р.) став важливою, переломною подією в житті інституту, певною мірою новим його народженням. У новому приміщенні почали вчитись студенти, що вступили до інституту в 1954 році. Їх випуск в 1959 році дав найвагоміші за всю історію інституту результати: 7 докторів і 46 кандидатів технічних наук. Робота деяких з них була удостоєна Державної премії (І. Дежурний, А. Шутко), Премії Ради Міністрів СРСР (А. Жадан), Золотої медалі ВДНГ СРСР (А. Когут).

       Інститут по праву пишається такими випускниками, як лауреати Ленінської премії А. А. Большой, В. Г. Попов, Н. Ф. Луконін, Л. М. Косой, лауреати Державної премії С. М. Плахотник, В. І. Король, В. Н. Тимофеєв, А. І. Романов.

0012 [object object] Історія академії 0012

    В 1953 році при інституті був створений заочний факультет, в 1956 році – вечірній факультет, в 1962 році – Кишинівський УКП, в 1967 році Київський заочнийфакультет, на основі якого і був створений Київський інститут зв’язку. З 1965 року при інституті діє спеціалізована рада по захисту кандидатських дисертацій з наукових спеціальностей: “Теорія, системи і пристрої передачі інформації по каналах зв’язку“ та “Мережі, вузли зв’язку і розподіл інформації“. З того часу захищена 151 кандидатська дисертація.

В 1967 році Постановою Ради міністрів СРСР інституту присвоєно ім’я винахідника радіо О. С. Попова. А в 1980 році за успіхи, досягнуті в підготовці інженерів зв’язку і розвитку наукових досліджень, Президія Верховної Ради Української РСР нагородила інститут Почесною грамотою.

У 1966-1981 роках інститутом керував доктор технічних наук, професор Борис Петрович Кутасін. З 1981 по 2001 рік інститут, а потім академію очолював доктор технічних наук, професор Іван Павлович Панфілов. У 2001 р. ректором ОНАЗ ім. О. С. Попова був обраний професор Петро Петрович Воробієнко.

0011_new [object object] Історія академії 0011 new