Skip all go to Content
Skip all go to News
Skip all go to Navigation

Історія кафедри

Історія кафедри розпочинається з 1900 р., коли в Одесі були організовані Вищі курси телеграфних механіків.

Метою цих курсів було забезпечення кваліфікованими кадрами підприємств зв’язку півдня Російської імперії та, зокрема, організованої в Одесі трансляційної станції трансконтинентальної телеграфної лінії Лондон-Калькутта. Одним з провідних викладачів курсів був Дідріхсон В.Ф., фізик-механік, один з авторів лампи розжарювання, обер-механік Одеської телеграфної станції.

Наступні роки в історії становлення кафедри відзначені такими віхами: телеграфне відділення Вищого електротехнікуму; електромеханічний факультет Одеського політехнічного інституту; факультет телеграфного зв’язку, на основі якого в 1930 р. створено Одеський інститут інженерів зв’язку.

Основу колективу кафедри з цього моменту складали: доцент Аухтер Г.Г.– перший завідувач кафедри телеграфного зв’язку до- і після- воєнні роки; доцент Пасечник Н.Д. – згодом начальник Київського відділення Центрального науково-дослідного інституту зв’язку (ЦНДІЗ); доцент Савицький Ю.І. – співробітник цього відділення і представник СРСР у Міжнародному консультативному комітеті з телефонії та телеграфії (МККТТ) у м. Женева; доцент Гаврилин Г., доцент Кордобовський А.І. – начальник відділу Калузького НДІЗ. Тут починали свій шлях Ярославський Л.І. – майбутній завідувач кафедри дальнього зв’язку; Садовський А.С. – завідувач кафедри електротехніки; Ружинський Д.П. – майбутній проректор з навчальної роботи (автор першої дисертації по фазовій модуляції). У 1960 р., після закінчення інституту, на посаду асистента було зараховано Захарченка М.В. – майбутнього декана факультету, проректора з навчальної роботи та завідувача кафедри.

Тривалий час (1961–1985 рр.) кафедру очолював учасник Великої Вітчизняної війни доцент Лещук І.А. Кафедра у той час мала назву "Телеграфія". Зусиллями Лещука І.А. було оновлено матеріальну базу кафедри новітньою технікою. Тоді ж було розроблено декілька нових навчальних курсів і необхідну навчально-методичну літературу. У той період проводилась велика науково-дослідна робота за госпдоговорами з науковими організаціями країни. В аспірантурі, яка відкрилась в Одеському електротехнічному інституті зв’язку (наступна назва інституту), першим аспірантом був Захарченко М.В., який своєчасно й успішно її закінчив. Під керівництвом Лещука І.А. було підготовлено ще 6 кандидатів технічних наук для інституту та наукових організацій країни. За його ініціативи було освоєно новітню на той період елементну базу для техніки зв’язку – мікропроцесорні системи. Це дозволило розробити такі актуальні на той час курси, як „Керуючі комплекси в електрозв’язку“, „Мікропроцесори в техніці зв’язку“. Методичні та програмні розробки пізніше використовувалися іншими кафедрами інституту.

Подальший розвиток кафедри відбувався під керівництвом вихованця Лещука І.А. – Захарченка Миколи Васильовича, доктора технічних наук, професора, проректора з навчальної роботи, заслуженого працівника народної освіти України, академіка Міжнародної академії інформатизації, Академії зв’язку України.

Активна трудова та громадська діяльність Захарченка М.В. відзначена медалями "За трудову доблесть", "Ветеран труда", почесними званнями "Майстер зв’язку", "Почесний радист", нагрудним знаком "За відмінні успіхи в роботі", "Заслужений працівник народної освіти України".

Довгий час для кафедри була актуальною назва "Телеграфія", з 1968 року ‑ "Документальний електрозв'язок", потім "Передача даних і телеграфія". З 2006 року – кафедра Інформаційної безпеки та передачі даних.